Газета "Комуніст"

 на головну  |  останній номер | рус. Головна  написати листа | на головну сторінку 

Цитата

Обращение
к товарищам
по партии


Дорогие товарищи коммунисты! Обращаюсь к вам в один из самых драматичных моментов в истории нашей страны. Во время трагических событий последних трех месяцев пролилась кровь, погибли люди. Под угрозой оказалась территориальная целостность Украины, само ее существование как единого, независимого, суверенного государства.
Подробнее...

Наші рубрики

Hot News


Реабилитация ОУН УПА ›››

Фотоальбоми

Події.Факти

newКПУ боротиметься
Лідер КПУ Петро Симоненко вважає, що нинішня нова Детальніше…


newПорядок в Україні наведуть найманці
«Вирішено залучити іноземних найманців, які Детальніше…


newГеополітична війна
«Мета американського імперіалізму та його єв Детальніше…


newВвели цензуру
Київський окружний адміністративний суд прийняв по Детальніше…


newЧас розбиратися
Комісар спостережної місії при ЄС Клаус Хофф (Бель Детальніше…

Карикатури

Сайти КПУ

Коммунистическая партия Украины.

Комуністична партія України. Київський міський комітет.

Депутатська фракція Комуністичної партії України. Верховна Рада України.

Ленинский коммунистический союз молодежи Украины

Газета "Советская Луганщина"

Газета Криворожской городской организации Компартии Украины

Интернет-газета Информационного аналитического агентства «КОМИНФОРМ»

Газета Время.УА

Запорожский областной комитет Компартии

Політика

Cтатей: 653

1.№23  30/03/14 22:57  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Підписані меморандуми з МВФ — це зрада національних інтересів, зрада Батьківщини
Лідер українських комуністів Петро Миколайович СИМОНЕНКО продовжує робочі візити. ›››

2.№23  30/03/14 22:55  Думка То хто ж справжні сепаратисти?
Донецьк, Харків ›››

3.№23  30/03/14 22:54  Сергій ГОРДІЄНКО: «Свобода» чергового разу показала професійну безпорадність своїх висуванців
Провальні підсумки «стрімкої кар’єри» ›››

4.№23  30/03/14 22:53  Думки вголос Не вірю!
Як же огидно бачити пики українських політиків ›››

5.№22  30/03/14 21:54  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Почуйте, це наш народ!
Тривають робочі візити лідера Комуністичної партії України Петра Миколайовича СИМОНЕНКА. ›››

6.№22  30/03/14 21:52  Думки вголос Програли всі
Багато політичних понять сьогодні дедалі більше вивертаються навиворіт. ›››

7.№22  30/03/14 21:51  Зупинити фашизм!
›››

8.№22  30/03/14 21:49  Закулісся Дошка для геополітичних шахів
Те ›››

9.№21  23/03/14 20:46  Версії Коктейль Турчинова?
У вас не складається враження, що у нинішній суспільно-політичній кризі не видно логіки? ›››

10.№21  23/03/14 20:44  Точка зору Попередні оцінки майдану — умовні плюси та очевидні мінуси
Ось уже п’ятий місяць думками й почуттями багатьох співвітчизників володіє ›››

11.№21  23/03/14 20:41  Вибирати інтеграційний курс країни має не парламент, а народ України
Саме народ України має вибирати інтеграційний курс країни ›››

12.№21  23/03/14 20:38  А воно нам треба? Чи хочу я в НАТО
Я зростав уже в той час, коли стало модним лаяти Радянську владу ›››

13.№21  23/03/14 20:35  Аналітика і політика Маятник історії почав зворотний рух?
Сьогодні, коли Україна тріщить по швах, пригадується мені один надзвичайно теплий ›››

14.№20  23/03/14 19:57  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Всі питання, які хвилюють суспільство, — вирішувати лише з допомогою референдуму
Тривають робочі візити південно-східними регіонами країни лідера комуністів України ›››

15.№20  23/03/14 19:55  Точка зору П’янкий морок козячого болота. Академік Петро ТОЛОЧКО — про уроки майдану
Академік Національної академії наук України Петро Толочко не плекає ілюзій щодо облаштованості України на карті Європи й застерігає тих, хто вважає себе владою, від необачних кроків, які суперечать законам історичного процесу. Можливо, деякі висловлені ним думки звучать не в унісон із поглядами більшості, та він упевнений: майбутні історики його підтримають. Уздовж майдану все не так — Петре Петровичу, що ж зараз відбувається в країні? — Лихо відбувається. Неправильно все це. Коли майдан почав збиратися, я відразу сказав, що він не розійдеться. І як у воду дивився. Як і в часи «помаранчевої революції», організатори мали єдину мету: скинути владу революційним шляхом. Це якось дуже некомфортно — жити в країні, де, як говорив Маяковський, «Ваше слово, товариш Маузер». Коли вибори відбуватимуться під диктовку майдану, коли формування всіх державних структур і чиновників спочатку затверджується на майдані, а потім все формально штампує Рада, повністю деградована й маріонеткова, це є свідоцтвом того, що у нас так і не склалася державність — стабільна, конституційна, демократична. Адже погляньте, більшість сьогоднішніх діячів стояли на майдані й у 2004-му. Може, за винятком Кличка. Ми всіх їх бачили, всі вони вже побували й у владі на різних посадах. Те, що сьогодні робиться, розуму незбагненно. На міністерську посаду призначають людину тільки тому, що вона була масовиком-витівником майдану. Нам продемонстрували, що ніхто долею України не стурбований. Мотив активістів: ми три місяці страждали, ми боролися із ненависним режимом Януковича — ми повинні одержати винагороду. Таке спостерігалося у ранньому Середньовіччі, коли панувала військово-демократична форма правління. Таке спостерігалося в запорізькій козацькій вольниці, коли підкидали шапки на знак згоди. Але тоді не було структурованої державності. — Майдан засмоктує людей, народна поголоска говорить, що там погана аура... — У давні часи туди стікалися з навколишніх гір струмочки й там був водопій для кіз. Було болото. Майже у кожного болота, на думку народу, недобра слава, на жаль. Не знаю, але іноді в мене виникає асоціація з Болотною площею в Москві. Втім, це вже містика, а я все-таки вчений... — Якщо вже така асоціація виникла, то в чому різниця між київськими і московськими протестними акціями? — Росія має тисячолітні традиції державності, структурованої, іноді абсолютистської, твердої. Україна таких традицій не має. Адже сьогоднішній майдан можна було локалізувати на самому початку зовсім безкровно, необразливо, але всі загравали один з одним. Янукович навіть захоплювався тим, наскільки волелюбний український народ, не розуміючи, що майдан практично від самого початку взяв курс на його ж скинення. Цей майдан закінчився кров’ю зовсім невинних людей. Жертви були по обидва боки. Не будемо міркувати про те, хто першим почав стріляти. Хто в цьому винен? Зараз усе зводиться до того, що винен тільки режим, тільки уряд Януковича. Я вважаю, що жертви на совісті трьох сторін. На вождях «опозиції», котрі посилали рядових активістів, як вони говорять, на штурм, вручали їм «коктейлі Молотова». Другою стороною, винною у кровопролитті, є режим Януковича. Безперечно. Він довів цю ситуацію до такої крайності. Третьою стороною є Захід. Ліберальний демократичний Захід, фарисействуючий про демократичні цінності, про свободу людини, про свободу слова. Скільки діячів перебувало на трибунах майдану? Вони підігрівали людей закликами: «Боріться за свої права! Ми вас підтримуємо!» Ці три сторони повинні нести однакову відповідальність за кровопролиття. І сьогодні буде дуже несправедливо, якщо ми поділимо жертви на праведні й неправедні. Зверніть увагу, жоден із вождів «опозиції» ніяких особливих травм у цій бойні не одержав. Де вони були в цю смертну годину? За що стоїмо? — «Опозиція» стверджує, що люди вийшли на вулиці за європейські цінності. — Багато хто дійсно так гадає. Насправді у нас сталася банальна річ: одна еліта, олігархічна правляча, змінила іншу олігархічну правлячу еліту. І все. Умілими технологіями збурили людей, закликавши на допомогу красиві гасла та великі гроші. Те, що відбулося, має одну-єдину мету: відірвати Україну від Росії. Підкреслюю, це моя особиста думка людини, яка глибоко любить свою Батьківщину. Зараз багато хто на кожному розі кричить про свій патріотизм. Так ось, я теж патріот України, але не хочу, щоб нова влада виявилася повністю інтегрованою в євро-атлантичний альянс і була у нього на короткому повідку. Я не хочу жити «під копірку». Захід роздробив сильну, міцну Югославію на кілька карликових держав, де встановив свій диктат. Те ж саме відбулося на Кавказі, у Молдові. Зараз чую потужну західну пропаганду про те, що Росія відступає від демократичних норм, і згадую ті часи, коли Захід обвинувачував Україну у відсутності свободи слова, у продажу «кольчуг» режимові Саддама Хусейна, в убивстві вільнодумних журналістів. Це методи глобалізації по-американськи: кожна країна повинна жити так, як того хоче Америка, і тоді її будуть підносити всьому людству як демократичну та прогресивну. Майданні події я не розглядаю як народну революцію, коли низи не хочуть жити по-старому, а верхи не можуть управляти народом. Ця революція — організована. Потужна пропаганда зіграла свою роль. І величезні гроші. Усе було продумано до дрібниць: працювали професійні психологи, режисери. Площа «говорила», «співала», «волала», «молилася» цілодобово, не змовкаючи. Тривав карнавал. — Але народ відгукнувся на цей карнавал, тому що влада переступила межу. — А це звичайна справа. Влада в очах народу ніколи не буває хорошою. Народ завжди невдоволений владою. У нашій країні революційної ситуації не було, її штучно створили. Сьогодні телебачення, газети, міжнародні організації, різні фонди здатні маніпулювати свідомістю людей. — Тільки не говоріть, що у нас при владі перебували люди, які піклуються про інтереси маленької людини, а фігура Віктора Януковича була прийнятною для країни. — Звичайно, режим був корумпований і складався з казнокрадів. Про це свідчать їхні палаци й садиби, які зараз виставили на загальний огляд. Панство у злиденній країні справді вражає уяву, і це абсолютно аморально. Це зайвий раз свідчить про малоосвіченість, неуцтво «хазяїв життя». У мене немає ніякого жалю із приводу експропріації цих садиб. Але тут є одне маленьке «але». Адже точнісінько так живуть і вожді «опозиції». Точнісінько у таких же палацах, точнісінько у таких же хоромах і точнісінько так само споруджених не на свої зарплати. У зв’язку із цим виникає таке запитання: «Чому учасники майдану не пішли далі й не запитали у своїх вождів, на які такі «праведні» гроші збудовані їхні палаци? Заблокувати рахунки Януковича та його оточення за кордоном — добре. Але було б цілком справедливо заблокувати й рахунки вождів «опозиції», чи не правда? І все разом повернути в Україну. А то виходить, що один клан розправляється з іншим, а гинуть ні в чому не винні молоді люди, у яких могло б бути прекрасне майбутнє. Не одягнути Донбас у гуцульські гачі — Але ж цілі революції озвучувалися інакше. — Так, за всім простежувалася ідея перетворити Україну на Велику Галичину. Ось тут і криється велика небезпека. По-перше, це просто неможливо зробити. По-друге, безперервні подібні намагання породжуватимуть нескінченні внутрішні протиріччя у країні. Ми постійно перебуватимемо у стані протиборства, зіткнення двох світоглядів. У західної, центральної та південно-східної України зовсім різний історичний досвід. Нам треба навчитися жити разом, поважаючи цінності один одного. Неможливо одягнути Донбас у гуцульські гачі, як там називають штани. У нас кожний клан, приходячи до влади, намагається нав’язати свої цінності всій Україні. Колись був дніпропетровський клан, потім його змінив галичанський, опісля прийшов донецький. Зараз знову взяв гору клан галичанський. Я не знаю, яким буде наступний. Але він обов’язково буде. — У нас кожна зміна — це громадянський конфлікт! — Так, сьогодні ми маємо справу з рецидивами «запорізької вольниці», «махновщини» і «бандерівщини», які проявилися одночасно. Я не знаю, чи допоможе цей майдан формуванню більш стійкого державного утворення чи остаточно його розхитає. Побачимо. Та мені здається, що історичний урок майдану, до якого ніхто не хоче дослухатися, полягає в тому, що Україна в унітарній державній формі існувати не може. Україна повинна структурувати свою державу на основі федералізму. Але не на базі нинішніх двадцяти п’яти областей, а за історичними регіонами. Їх буде дев’ять-десять. Як, наприклад, у Німеччині, де 16 земель. За такої структури регіони будуть зосереджені на своїх внутрішніх проблемах. Візьмімо Галичину. Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області однорідні ментально, етнічно, соціально. Для них потрібно забезпечити умови нормального життя, вони повинні створювати такий обсяг додаткового продукту на своїй території, який необхідний для стабільного самодостатнього розвитку. Хочуть прославляти Бандеру і Шухевича, вивішувати чорно-червоні прапори, ходити у греко-католицькі храми — це їхнє святе право. Але таке ж право дайте Донбасу, Криму та іншим регіонам — шанувати своїх героїв, говорити російською мовою, піклуватися про свої культурні та побутові традиції. Я впевнений, що якби така адміністративно-територіальна структура держави була створена, то тоді один би не заглядав через паркан до іншого й не говорив би, мовляв, ти не патріот. А інший не дорікав би, що «ти ледар, нахлібник, ми тебе годуємо». Але зараз протиріччя існують багато в чому на цьому ґрунті. Еліта й опозиція — Постулат про те, що демократія в суспільстві вимірюється потенціалом опозиції, застосовний до нашої країни? — А ми не розуміємо, що таке опозиція. Чомусь багато хто вирішив, що опозиція — це винятково барикади, і якщо немає барикад — немає й опозиції. Я інтелектуальний опозиціонер і ніколи не приховував цього ні від колишньої влади, ні від нині існуючої. Історична місія інтелігенції полягає в тому, щоб бути у постійній інтелектуальній опозиції до правлячого режиму не з метою ставити йому палиці в колеса на його важкому терені, а з метою допомогти йому втримати загальнолюдські цінності у своїх душах. — Це ви про інтелігенцію та владу. — Абсолютна влада псує людину абсолютно: вона починає не просто ходити по землі, а носити своє достоїнство поперед себе. Інтелігенція повинна нагадувати їй про скороминущість не тільки влади, а й усього буття, щоб поспішали творити добрі справи. Інтелігенція повинна виховати політичну еліту. По суті такої в нас нема. Ви погляньте, завалився Янукович — і всі як пацюки з корабля побігли із його Партії регіонів. І тепер дружно говорять, що це він такий-сякий, а ми, мовляв, усі «гарні та пухнасті». Ви були в його оточенні, ви ж не говорили тоді, що він вас не слухає, тоді усіх усе задовольняло: і посади, і великі гроші. Це аморальна позиція. Але це, на превеликий жаль, наша рідна риса — зрадництво, яке нас же губить. Ми завжди визнаємо право сильного, а не право справедливого. Це наша трагедія. Невірні ми! — Має ж бути причина цього явища? — Має бути. І вона є. Після Київської Русі ми триста років жили в інших державних утвореннях. Частину цього часу жили під татарами, частину — під Литвою, частину — під Польщею. І за цей час відбулися якісь незворотні зміни у мізках і в етнокультурних традиціях. Адже не безслідно ж минає сьогодні акультурація значної частини країни католицьким Заходом. Під час ейфорії напередодні підписання (якого не сталося) угоди про асоціацію з Європейським союзом не тільки «опозиція», а й уряд переконували людей: «Підемо в Європу — будемо жити як у Європі». Та ніхто не говорив про те, що для цього треба працювати так, як у Європі. Треба поводитися так, як у Європі. А коли сьогодні сусід сусідові намагається підкинути кульок зі сміттям під паркан або, вибачте, помочитися у під’їзді, так ми жити не будемо. Треба спочатку в головах зробити Європу, а потім уже інтегруватися туди. Та людям задурили голову, особливо молоді, про винятковість американського або європейського способу життя. І сьогодні  вже важко повернути назад. — Виходить, що державна політика вже не узгоджується із внутрішнім змістом історичного розвитку країни? — Хоч як це дивно, але з часом стає нормою те, що внутрішній розвиток країни визначають саме зовнішні фактори. Чого більшість населення чекає від інтеграції в Європу? Матеріального поліпшення свого буття. Ми забуваємо, що Україна є частиною східно-православного світу. Це зовсім інша цивілізаційна система. Західний світ — римо-католицький, а східний — візантійсько-православний. Україна, починаючи з Київської Русі, перебувала у цій системі цінностей. — Є побоювання, що українці зрадять духовні пріоритети предків? — Невірні ми, невірні! Якщо оточення Януковича зрадило його, то чому всі ми не можемо зрадити своїх предків? Як говорив Шевченко: «Славних прадідів великих правнуки погані». Наша рідна риса — на кожному новому етапі ми займаємося стерилізацією своєї власної історії, скидаємо одних ідолів із п’єдесталу й підсаджуємо на нього інших. Коли була зруйнована Російська імперія, Радянська влада відкинула все, що було до цього. В роки перебудови ми знову ж почали проклинати все радянське, хоча там багато було й доброго. На одній із наукових конференцій у перебудовчий час оголосили національним генієм Михайла Грушевського на противагу, між іншим, Іванові Франку з однієї простої причини: львів’янин Франко був русофілом і критикував Грушевського. Це наша національна риса. І якщо ми прагнемо до Європу, то треба зрозуміти просту річ: у Європі такого нема, хоча не в усі періоди історії при владі влади стояли святі люди — були й інквізитори, і просто жорстокі правителі. Але в Європі немає періодичної чистки своєї історії: своє минуле там сприймається таким, яким воно було. Фатальна помилка Росії — Скажіть, на сучасному етапі Росія програла інформаційну війну? — На жаль, не тільки інформаційну. Росія на якомусь етапі зосередилася на своїх внутрішніх проблемах. СРСР був більш експансивний, виходив за межі, маячіла світова соціалістична система, революція. Росія багато чого упустила. За двадцять років на Україні виросло ціле покоління, виховане на нових підручниках, якому увесь час говорили, що Росія нам не брат і не сусід. І якось це все добросердо сприймалося російськими політологами та істориками. Росія не брала участі у процесі переорієнтації української свідомості. У нас, в Україні, сотні всіляких фондів, оплачуваних західними країнами. На це виділяються величезні гроші. І якщо людина ще вчора лояльно ставилася до Росії, а сьогодні її прийняли в Європейський центр дослідження, у якому вона — секретар, їй пообіцяли велику зарплату, вона одразу стає трубадуром західних цінностей. За офіційною версією, у нас із Росією немає спільної історії. Залишається православна церква, але й там відбуваються досить тривожні процеси. Якось у мене була розмова із послом Росії Віктором Черномирдіним. Я йому говорив: «Вікторе Степановичу, ви погляньте, як Захід активно працює на території України, скільки в нього різних фондів, асоціацій, інститутів! Чому б Росії не зайнятися тим же?» Він мені відповів: «Те, що вам дає Захід на ці фонди, — це сльози, це копійки. Ми щороку дотуємо вас на 3,5 млрд доларів. Ми вам даємо дешевий газ і дешеву нафту». Уявляєте, вони нам не давали нічого дешевого, але працювали точково із людьми. А на кошти, які нам давала Росія, так звані «державні діячі» будували собі палаци. Та в Росії цього, схоже, не розуміють. — Пересічні українці присутності Росії на Україні так і не відчули? — Саме так! І це велика російська помилка. Я не знаю, чи можна зараз щось виправити. Я хочу, щоб наші діти, онуки знали, що ми в Європі з часів Київської Русі, яка була однією з великих держав Середньовіччя, з якою намагалися поріднитися багато країн Європи. Російські князі були свекрами, тестями європейських дворів. Нашим нащадкам, щоб не втратити свого духовного глибинного коріння, слід зрозуміти, що наша зона — рубіжна: ми і Європа, і Азія водночас. Половина України споконвіків була заселена азіатськими тюркомовними племенами. Століттями все це інтегрувалося, розчинялося у нашому етносі. Слід сказати, що більше трьох століть ми із Росією були по суті одним народом. ›››

16.№20  23/03/14 19:53  Навідліг Правда вустами європейця?
›››

17.№19  15/03/14 15:44  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Після лютого обов’язково настане жовтень
Тривають робочі візити Першого секретаря ЦК КПУ Петра СИМОНЕНКА по регіонах України з метою донести позицію партії до громадян країни. Він побував у Донецьку, Луганську, Запоріжжі, Дніпропетровську. Лідер комуністів провів ряд прес-конференцій, зустрівся з журналістами місцевих ЗМІ, відповів на ряд питань представникам громадськості. Ні в кого не викликає сумнівів, що нинішній розкол України стався в результаті боротьби двох політичних кланів за президентське крісло. Політичний суверенітет наша країна вже втратила, а про економічний — навіть говорити не доводиться. Безсумнівно й те, що ми спостерігали перший етап буржуазної революції, а наступним обов’язково буде революція соціальна. Таку думку озвучив лідер Комуністичної партії України Петро Симоненко, перебуваючи з робочим візитом у Луганську. «Влада загралася з Україною й абсолютно не думає про народ», — відзначив Петро Симоненко, комен­туючи перестановки в уряді. Він назвав кілька першочергових кроків, які повинна зробити Верховна Рада для стабілізації ситуації в країні. «Верховна Рада має прийняти рішення про скасування пенсійної й медичної реформ. Потім накласти мораторій на підвищення цін і тарифів, ввести закон про пеню за кожен день невиплаченої зарплати, забезпечити соціальні виплати афганцям, дітям війни та іншим категоріям, зазначеним у законі, повернути вклади Ощадного банку СРСР і розв’язати мовні проблеми», — сказав лідер КПУ. Петро Симоненко також заявив, що для визначення подальшого шляху України потрібно скликати новий формат Конституційної асамблеї й запросити всі парламентські політичні сили. За його словами, до складу цієї асамблеї повинні входити не лише парламентські політсили, а й місцеві органи самоврядування, неформальні лідери регіональних структур для того, щоб концептуально обговорити, у яких напрямках потрібно змінювати Конституцію. «Приступити негайно до її зміни й вироблення тієї Конституції, яка дасть можливість сьогодні заспокоїти суспільство й вирішити питання про те, як сьогодні захищати ті традиції — історичні, культурні, духовні та мовні, які характерні для кожного регіону, щоб ми зберегли цілісність, мир і спокій в Україні», — підкреслив лідер комуністів. Петро Симоненко уточнив, що для створення нової Конституції повинні бути внесені найважливіші питання щодо стабільності в країні. «Це скасування посади Президента, введення інституту референдуму для того, щоб територіальні громади були більш впливові, питання федералізації, у тому числі бюджетної федералізації, усе, що має відношення до обрання суддів народом, як і багато інших пропозицій», — повідомив Петро Симоненко, додавши, що іншого підходу в комуністів немає й не буде. Ми переживаємо дуже складний час, який або дасть відповідь на запитання: у якій якості далі існуватиме Україна, або приведе до дуже важких наслідків з точки зору державних інтересів та умов життя українців. За словами Петра Симоненка, сьогоднішні події в країні — це завершальний етап протесту громадян України, який назрівав усі 22 роки «незалежності» і загострився в результаті боротьби за президентське крісло двох політичних кланів — «біло-блакитного» та «помаранчевого». «Стався реальний розкол України. І цей розкол може мати два варіанти результату. Або все це буде завершене конституційно — федералізацією України, або, як уже говорять, не соромлячись, американці, Україну розірвуть на частини, враховуючи територіальні претензії», — сказав Петро Симоненко. Однак федералізація, за його словами, ніяк не позначиться на цілісності держави. «Федералізація, насамперед, передбачає посилення повноважень і можливостей територіальних громад. Ми, комуністи, ще два роки тому виступали за можливість федералізації України й пропонували, проводячи круглі столи, обговорювати це питання з українцями», — підкреслив Петро Симоненко. Він також відзначив, що єдина політична сила, яка має право заявляти про федералізацію від імені народу, — це КПУ, бо в Програмі Компартії це питання стоїть одним із головних пунктів і люди голосували на виборах, у тому числі, і за нього. Лідер КПУ наполягає, що федералізація дасть можливість жителям різних регіонів самостійно вирішувати, якою мовою вони будуть розмовляти і яку віру сповідувати. Крім того, суспільство зможе контролювати місцеві бюджети. А Спірідон Кілінкаров, перший секретар Луганського обкому КПУ, додав, що «у федераціях живе весь світ, і це не заважає країні бути єдиною». «Це не спроба сепаратизму, як нам намагаються сьогодні нав’язати. Так живе весь світ. Федералізація — це найбільш оптимальний спосіб розв’язати різні протиріччя, такі як міжетнічні, релігійні та мовні. Це можливість збереження цілісності держави», — пояснив комуніст. Представники Компартії також підкреслили, що комуністи ніколи не підтримували й не підтримуватимуть розкол України. Петро Симоненко зупинився й на проблемах у вугільній промисловості. За його словами, те, що зараз відбувається в цій галузі, — результат відмови держави від управління й розв’язання ключових проблем розвитку економіки, насамперед у паливно-енергетичному комплексі. У свою чергу, це призвело до розвитку тіньового бізнесу та корупційних схем. «На цьому тіньовому бізнесі були зав’язані вся Луганська й Донецька влада, а також правоохоронні органи. Саме в цих областях мали розвиток так звані копанки. Правоохоронці знали про цей бізнес, але розвинули таку індустрію, яка давала їм величезні бариші й прибутки», — підкреслив лідер КПУ. Петро Симоненко впевнений: для того, щоб припинити корупційні схеми й дати галузі розвиток, потрібно прислухатися до позиції Компартії — базові галузі промисловості (вугільна, металургія, енергетика, хімія, ВПК) повинні перебувати в державній власності. «Це можливість регулювати енергетичні складові — собівартість продукції й цінову політику щодо енергоносіїв. Необхідно посилити контроль над вугільною промисловістю», — підсумував Петро Симоненко. Щодо захоплення ОДА в східних областях Петро Симоненко заявив: «Це протест, і з цим потрібно рахуватися. І якщо дали право одним діяти таким чином, то точнісінько таке ж право щодо захисту своїх інтересів мають і інші, аби уберегти місцеву владу від диктату й нав’язування позиції з Києва». Петро Симоненко уточнив, що ситуація із захопленням ОДА почалася не в Луганську, а в західних областях України — Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській. «Воєнізовані незаконні формування, вимоги не платити податки, питання, які мали відношення до деяких інших факторів та моментів, виходили саме звідти», — уточнив Петро Симоненко. Він упевнений: перш ніж давати оцінку подій у Луганську, потрібно розуміти — це віддзеркалення того насильства від тих, хто йшов недемократичним шляхом і говорив на майдані не про європейські цінності, а під їх приводом хотів захопити владу. «Я хочу підкреслити: якщо в Луганській області сьогодні протестують проти призначення губернатора з Києва, то вони правильно чинять. Губернатор, направлений Києвом, буде проводити політику націонал-фашиствуючого режиму. Луганчанам це неприйнятне». Петро Симоненко відзначив, що в Україні не лише одні олігархи змінили інших у владі, а й встановили націонал-фашистську диктатуру. На громадян України чиниться неприкритий силовий тиск і залякування, а всі українські ЗМІ проходять дуже жорстку цензуру. На руках у радикалів величезна кількість зброї, яку ніхто з них не збирається здавати, хоча документи про це були підписані 21 лютого. Водночас у країні не припиняється «полювання на відьом». Особливо детально лідер Компартії зупинився на планах нової влади щодо підписання угоди із МВФ на кабальних умовах, що призведе до соціальної катастрофи. Підписання ж угоди про асоціацію з ЄС означатиме деградацію й зникнення української промисловості, у тому числі в Донбасі. «Донбас буде кинутий у горнило боротьби за владу», — додав Петро Симоненко. Лідер комуністів упевнений, що в нинішніх умовах уряд зобов’язаний підтримати вітчизняний бізнес і насамперед у Донбасі. «Тут зосереджений колосальний промисловий та кадровий потенціал. Для розвитку промисловості потрібно дати банківський капітал та кредитування від держави на рівні 3—5%, що буде позитивно сприйматися будь-яким виробником. І, у свою чергу, сприятиме розвитку малого й середнього бізнесу в Донецькій області», — сказав він. При цьому Петро Симоненко додав, що малий і середній бізнес потребує державного захисту від свавілля олігархів. Лідер комуністів впевнений, що Донбас має повне право на відстоювання своїх інтересів щодо управлінської політики Києва. «Врахуйте, що призначені урядом олігархи та губернатори проводитимуть політику Києва в Донбасі. І якщо жителі Донбасу не будуть відстоювати свої інтереси, які сформувалися історично, то, безумовно, промисловий потенціал буде знищений», — підсумував Петро Симоненко. Крім того, він відзначив, що уряд потребує переформатування з ідеологічного на технічний. За його словами, до управління державою потрібно повернути професіоналів, бо в протилежному разі сформована ситуація обернеться ще більшими проблемами для України. «Сьогодні необхідно негайно переформатувати Кабмін і повернути професіоналів у виконавчу владу. Адже те, що відбувається нині, призведе до втрати керованості державою й погіршить наслідки кризи, яка з кожним днем дедалі більшим тягарем лягає на плечі пересічних громадян», — підкреслив лідер Компартії. Компартія також наполягає на розгляді першочергових питань, запропонованих комуністами, не голосуватиме в парламенті доти, доки вони не будуть розглянуті. Компартія винесла на розгляд парламенту два найважливіші питання, які варто розглядати в першу чергу. Одне з таких питань — вимога розглянути соціальні закони. «Це те, що пов’язане з нашими вимогами. Слід розглянути соціальні закони, які були заявлені на майдані тими, хто прийшов до влади», — сказав лідер КПУ. Другим таким питанням, відзначив Петро Симоненко, є вимога виконувати резолюцію Європарламенту від 27 лютого 2014 року, пункт 12. «В Україні не виконується резолюція Європарламенту, де засуджується захоплення центрального офісу КПУ, а також заборона Компартії та її ідеології», — сказав він. Лідер Компартії також заявив, що сьогодні будуть направлені листи до МВС, прокуратури, СБУ та керівництва парламенту з вимогою виконати резолюцію щодо звільнення будівель. У Донецькому обласному комітеті Компартії України також відбулася нарада секретарів обласних та міських комітетів КПУ, під час якої виступили Перший секретар ЦК КПУ Петро Симоненко й перший секретар Донецького обкому КПУ Микола Кравченко. Виступаючи перед учасниками наради, лідер українських комуністів відзначив, що Донецька обласна парторганізація перебуває в бойовому стані, проводить активну роботу серед населення, роз’яснюючи сформовану ситуацію, аналізує ініціативи й пропозиції, які надходять від жителів області. На їх підставі комуністи Донеччини розробили план заходів на найближчий час. Жителям Донецької області неприйнятна проваджувана новою-старою владою України політика утиску громадян з політичних, етнічних, національних або мовних мотивів, нав’язування всій країні «цінностей» одного з регіонів. Донеччани виступають за проведення всеукраїнського й місцевого референдумів з питань розширення економічних та культурно-мовних прав громадян, збільшення повноважень місцевих рад. На думку жителів Донеччини, лише такий шлях забезпечить збереження єдності й цілісності України. ›››

18.№18  15/03/14 14:29  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Демократія у нас сьогодні в масці і з кийком у руках
З робочими візитами лідер Компартії Петро Симоненко побував в Одесі, Миколаєві, Херсоні. ›››

19.№18  15/03/14 14:28  Я так думаю Сотворити миротворця…
На телеекрані — тривожні сюжети з Криму. Бронетехніка, озброєні люди в камуфляжі ›››

20.№17  15/03/14 12:23  Діяти мудро і виважено, щоб заспокоїти суспільство
Виступ Адама МАРТИНЮКА у Верховній Раді України 4 березня 2014 року Шановні виборці! Шановні колеги! Я думаю, що сьогодні у кожного громадянина нашої держави біль і неспокій на серці. Такої тривоги, такого неспокою не мала наша незалежна держава ніколи. І ми як парламент, кожна з політичних сил повинні все зробити мудро і виважено для того, щоб в Україні панував спокій, щоб в Україні панував мир і кожен громадянин відчував захищеність від нової влади. Користуючись нагодою, ще і ще раз наголошую: Комуністична партія, наша фракція послідовно і наполегливо виступають за збереження територіальної цілісності і єдності нашої держави. Для того, щоб забезпечити це не на словах, а насправді, ми вважаємо, що потрібно було б здійснити цілий ряд першочергових кроків, мета яких — заспокоїти суспільство і гарантувати усім складовим частинам України, що до всіх влада, держава ставляться однаково і з повагою. По-перше, потрібно звернутися до Голови Верховної Ради, виконуючого обов’язки Президента, щоб він обов’язково ветував Закон «Про мови», щоб він офіційно оголосив про це. Краще ми будемо розмовляти двома мовами: українською і рідною мовою того населення, яке вважає її рідною, — аніж буде мова куль і снарядів. Я думаю, кожен з цим погодиться. По-друге, Крим нехай собі поглиблює автономію, хоча, якщо уважно прочитати нині діючу Конституцію Криму, яку приймала Верховна Рада, то там автономії достатньо, головне — вміло нею користуватися. Але ми виступаємо за те, щоб будь-яке поглиблення автономії відбувалося в рамках лише України і ніякої іншої держави. По-третє, ми повинні висловити східним й іншим областям гарантії того, що їхні національні, культурні особливості і цінності будуть обов’язково дотримані в Українській державі. Заспокоїти, і не просто заспокоїти, а гарантувати, що кожна територія нашої України буде захищена від будь-яких перекосів політики. Четверте. Ми пропонуємо зовсім ліквідувати такий інститут, як інститут губернаторства. Але якщо не ліквідовувати його повністю, то давайте підемо таким шляхом: нехай кожна територія обирає собі губернаторів. І нехай вони несуть перед центральною владою відповідальність, а не ті, кого центральна влада зараз нав’язує тому чи іншому регіону. Я думаю, що так буде набагато краще. І ще один, надзвичайно важливий, пункт. Ми з вами зобов’язані зробити все для того, щоб врегулювати конфлікт, який назріває в тому числі і в Криму. Ми повинні усвідомити, що ні одна, ні інша частина суспільства не повинні закликати на нашу територію ті чи інші війська. Ми повинні усвідомити: якщо на території України перебуватимуть війська інших держав, то горітиме наша хата, полум’я війни буде на нашій території, а ті інші держави будуть реалізовувати тут свої інтереси. І тому потрібно дипломатичною мовою вести розмову про те, щоб реально сьогодні врегулювати будь-які конфлікти, а найголовніше — заспокоїти суспільство і зберегти цілісність нашої держави. Це, на нашу думку, найголовніші і першочергові заходи, які ми повинні здійснити разом для заспокоєння суспільства. І те, що особливо пече і болить прихильникам Комуністичної партії, тим виборцям, які віддали за нас голоси. Я хотів би нагадати і прочитати, шановні колеги, Резолюцію Європарламенту, прийняту 27 лютого. Її 12-й пункт наголошує: лише народ України має вільно і без зовнішнього втручання приймати рішення щодо геополітичної орієнтації країни; закликає тимчасову владу гарантувати всім політичним силам їхні демократичні права; засуджує напад та знищення головного офісу Комуністичної партії та спроби заборони Комуністичної партії України. До того часу, доки не буде звільнений наш офіс, до того часу, доки не припиняться переслідування комуністів, фракція комуністів не буде голосувати у Верховній Раді. Така, на жаль, реальність. ›››

21.№17  15/03/14 12:21  Необхідно зберегти цілісність і єдність України
Єдність країни сьогодні під загрозою. ›››

22.№16  15/03/14 11:45  Актуально Поточна політична ситуація в оцінках експертів
26 лютого в інформаційному агентстві «РИА Новости» ›››

23.№15  02/03/14 20:03  Позиція КПУ наполягає на якнайшвидшому врегулюванні конфлікту в державі
Виступ Адама Мартинюка у Верховній Раді України 25 лютого 2014 року Шановні виборці! Шановні громадяни України! Я думаю, кожен, хто уважно спостерігає за тими подіями, що відбуваються у нашій державі, передусім думає про державу, думає про себе, думає про свої сім’ї. І найголовніше, над чим повинні працювати легітимні органи влади і, насамперед, парламент, — це все зробити для забезпечення цілісності держави. Я з усією відповідальністю хочу заявити: комуністи, наша партія, наша фракція — за цілісність, соборність України. Це перше. Комуністи не для того до купи збирали українські землі, щоб сьогодні їх роздавати і ділити Україну. Друге. Давайте задумаємося всі: для чого стояв Майдан? Для спротиву свавіллю. Майдан стояв для того, щоб встановилася законність у державі. Тож давайте продовжувати ці традиції. Давайте не будемо самі або дозволяти тим, хто ходить під тими чи іншими політичними силами, ставати під беззаконня. Згадаймо: сьогодні офіційно розпочалася надзвичайна і вперше в історії української держави позачергова виборча кампанія. Усі в один голос говорять, що вона буде найвільнішою і найдемократичнішою. А скажіть, будь ласка, чи може вона бути вільною і демократичною, коли в країні палять, коли в країні трощать, коли в країні знищують? Як проводити вибори вільно і демократично в умовах шантажу і в умовах, коли сьогодні виводять комуністів на площі і ставлять їх на коліна. Це буде демократія? Думаю, ніякої демократії не буде. Бо кожна з політичних сил має право сповідувати свої ідеї, якщо вони не суперечать закону про політичні партії, якщо вони не суперечать діючій Конституції. І тому закликаю припинити захоплювати приміщення. До цього часу ми не можемо звільнити приміщення Центрального Комітету партії, до цього часу продовжуються погроми в областях, до цього часу триває переслідування інакомислячих. Ми з вами повинні ввести в русло законотворчу діяльність. Я вчора на Погоджувальній раді говорив і зараз ще раз повторю: ми виступаємо палкими прихильниками якнайшвидшого врегулювання конфлікту в державі, тобто створення дієздатних органів влади. Ми закликаємо тих, хто сьогодні при владі: швидше формуйте коаліцію, швидше формуйте уряд, беріть відповідальність і наводьте в країні якийсь лад. Ми однозначно заявляємо: будь-які дії, спрямовані на поліпшення життя народу, одержать підтримку нашої фракції. Водночас ще раз повторюю: ми не беремо, не можемо і не будемо брати участі у формуванні коаліції і уряду. І, звичайно, за кадрові питання голосувати не будемо. З цього ви повинні виходити. Шановні виборці, я звертаюсь до вас і хочу, щоб ви запам’ятали ці слова, а потім до них повернулися: у нас сьогодні-завтра, можливо, ще післязавтра є єдиний унікальний шанс, коли ми можемо вирішити те, що у вас болить і пече. Саме в ці дні (якщо не вирішимо зараз, то й пізніше цього не зробимо) ми можемо прийняти законодавчі акти, які скасовують так звану пенсійну реформу. Саме в ці дні, не пізніше, ми могли б і зобов’язані прийняти рішення щодо так званої медичної реформи, яка стоїть не на охороні здоров’я людини, а призводить до зростання смертності. Також наполегливо закликаємо подолати в ці дні вето президента на закон про спадщину. А кожен із вас, особливо мажоритарники, та й кожен із депутатів, який зустрічається з людьми, розуміє, яке це величезне путо. Я думаю, що в цій сесійній залі знайдуться необхідні 300 голосів для того, щоб прийняти це рішення. Я не втомлююсь повторювати: ми в ці дні, до формування Уряду, повинні накласти мораторій на політичні, політизовані питання, на ті питання, які ведуть до роз’єднання держави, на ті питання, які нас не згуртовують, а призводять до вибуху і незадоволення в суспільстві. І на завершення, шановні виборці, шановні колеги, я хотів би звернутися до аналогій. І всі разом давайте подумаємо над тим, що я зараз скажу. 9 років тому Майдан також стояв, і 9 років тому також був «кумир». Два дні тому йому було 60 років. Хтось згадав? Тому не повторіть помилок! Слухайте народ і дійте в ім’я народу! ›››

24.№15  02/03/14 19:59  Ракурс Конституція, яка мстить
Вже котрий рік ллються потоки пишномовних слів про верховенство права. Та ми не проти! ›››

25.№15  02/03/14 19:58  Скасувати антинародні пенсійну й медичну реформи
Народний депутат України від КПУ Адам Мартинюк запропонував скасувати пенсійну й медичну реформи. Про це він заявив на засіданні Погоджувальної ради ВР 24 лютого, передає «Оглядач». «Нам сьогодні потрібні не слова, а рішучі дії», — заявив він, звертаючись до присутніх на Погоджувальній раді. Комуніст закликав політиків до реальних дій, а саме: скасування пенсійної й медичної реформ. «Потрібно зробити те, чого чекає від нас суспільство. Слід скасувати пенсійну й медичну реформи — взагалі скасувати закони, проголосовані щодо медицини», — заявив Адам Мартинюк. Крім того, комуніст запропонував прийняти закон про виплату зарплат, пенсій та стипендій — «щоб не  було ніяких затримок, а у разі їх виникнення щоб нараховувалася пеня. Це буде заспокійливим фактором для всього суспільства», — переконаний парламентарій. На завершення він закликав ввести мораторій на суто політичні заяви й рішення. «Ці питання роз’єднують суспільство. Про те, що стосується наших політичних програм, давайте говорити завтра-післязавтра», — заявив Адам Мартинюк. ›››

26.№14  02/03/14 19:11  No pasaran! «Біла книга» про брудні справи, або Чому пан Кравчук розгнівався…
У вирі суперечливих навколомайданних процесів лишилася непомітною важлива гуманітарна подія. 3 лютого у Верховній Раді України відбувся міжнародний «круглий стіл» на тему «Демократичний процес та загроза радикалізму в Україні». Його учасниками стали знані політики, європарламентарі, науковці з багатьох країн. Захід удостоїли своєю присутністю перший і третій президенти України, щоправда, зі звичним для В.А. Ющенка недипломатичним запізненням і дочасним залишенням зали. Спочатку все йшло за регламентом. Член ПАРЄ президент Міжнародного правозахисного руху (МПР) «Світ без нацизму» доктор наук Б.І. Шпігель (до речі, колишній наш співвітчизник з Поділля) аргументовано і емоційно висвітлив мету засідання; його перший заступник кандидат історичних наук В.В. Енгель розкрив мотиви створення презентованого учасникам зібрання «Белой книги нацизма». Багатьох вразили не стільки обсяг (1128 сторінок, з таблицями, ілюстраціями й іншими ознаками фундаментальної наукової праці), як зміст видання. Не вірити сказаному європарламентарями або сумніватися в достовірності фактів, викладених у книзі, було недоречно після того, коли дізналися про її солідну джерелознавчу базу, авторів, призначення. Хто створив «Білу книгу нацизму», і що вона являє собою (бодай у загальних рисах)? Це результати спеціального дослідження, проведеного Міжнародною правозахисною організацією «Світ без нацизму» у співпраці з відомим Інститутом етнології і антропології Російської академії наук та Центром із вивчення ксенофобії й антисемітизму при Берлінському технічному університеті. Дослідження проводилось на основі моніторингу проявів ксенофобії, неонацизму і радикального націоналізму, здійсненого МПР 2012 року у 18-ти країнах Європи. Методика стосувалася сукупності факторів та індексів суспільної стабільності в кожній із них окремо. Вивчено законодавчу базу, прояви расизму й нетерпимості, їх правові наслідки, правничу практику щодо меншин, програми, діяльність громадсько-політичних об’єднань, міжнародні умови тощо. Такий порівняльний аналіз великого фактичного матеріалу проведено вперше. Отримано достатньо об’єктивні дані для рейтингу радикально-націоналістичної небезпеки в Європі. Як відзначив Б.І. Шпігель у вступі до книги, нині у Старому Світі майже не залишилось країн, де радикальні націоналісти не входили б до складу законодавчих органів; подекуди вони належать до урядових коаліцій, мають підтримку в демократичних колах. Чим загрожує ця тенденція? Значним послабленням соціальної стабільності, розколом суспільства за політичною, етнічною, конфесійною ознаками, громадянськими чварами, посиленням міжнародної напруженості. На жаль, нині на планеті знову створюються умови, за яких багато десятиліть тому поширилася коричнева чума. Водночас на Землі меншає людей, які пам’ятають і знають про жахіття нацизму. Тож правдиві уявлення про нього набувають актуальності. Це особливо стосується України, де імперіалістичні кола Заходу хочуть запалити бікфордів шнур страшного братовбивчого багаття. У «Білій книзі нацизму» чимало місця відведено нашій країні (сс.769—854). Факти, викладені логічно і чесно, становлять інтерес для усіх небайдужих, тверезо мислячих людей. Звичайно, даних за 2012 рік недостатньо для повного висвітлення теми і ґрунтовних висновків. Адже минулого 2013 року націонал-шовінізм в Україні за потурання влади і підтримки спецслужб зарубіжних держав ще більше розперезався, що й вилилося у затяжну майданну стихію. Без перебільшення можна сказати, що наведене у «Білій книзі…» — лише мізерна частина брудних антинародних вправ бандерівців та іншої націоналістичної погані, з якою принципово і послідовно борються лише комуністи, бо добре розуміють її класову природу і цілі, прислужництво чужинцям, русофобське спрямування, ідейну нікчемність й історичну приреченість. Прикро, що ця патріотична діяльність у книзі належно не висвітлена. «Біла книга…» містить рекомендації для органів виконавчої влади — ретельніше дотримуватися прав людини. Завершуються вони порадою: «Перевірити діяльність ВО «Свобода» на предмет його відповідності статусу партії». Цю вимогу не вперше висувають комуністи й інші прогресивні кола різних країн світу. У підсумковій таблиці «Порівняльний рейтинг ксенофобії, дискримінації та радикального націоналізму» Україна посіла третє місце (разом із Латвією). Їх рейтинговий бал — 57,5. Попереду лише Греція та Естонія (67,5 і 60 балів). Чому так склалося, і чим це загрожує, переконливо розповів за «круглим столом» відомий громадсько-політичний діяч Г.К. Крючков. Поставлені ним запитання «Що спільного має все це з т.зв. європейськими цінностями?», «Хіба таку Україну хоче бачити Захід в Європейському домі?», «Як розуміти подвійні підходи у таких питаннях?» залишилися без відповіді. Їх стурбовано повторювали майже усі промовці — представники Великобританії, США, Ізраїлю, Греції, Молдови, Литви, Латвії, Естонії та інших країн і народів. Але головуючому і виступаючим на засіданні категорично заперечив Л.М. Кравчук: мовляв, небезпеки неонацизму в нашій країні він не бачить. Це зрозуміло. Адже саме він відкрив шлюзи цій пошесті своєю безпосередньою участю в розвалі інтернаціонального Радянського Союзу,у нищенні здобутків УРСР, зраді національних інтересів України на користь провідних держав Заходу, в утвердженні і захисті кланово-олігархічного режиму, що від виборів до виборів змінює гасла й обличчя, але залишається однаково антинародним, ненажерливим, зрадницьким. Цинічний політик-«лис» не стримався, давши волю менторському тону, гніву і образам на адресу поважних іноземних гостей. Не дарма перед виступом він радився з «колегою» В.А. Ющенком. Загальнодержавний Перший телеканал, розпочавши висвітлення презентації «Білої книги…», обірвав трансляцію. Чому? Чи не тому, що правда лівих європарламентарів коле очі тим, хто не бажає її чути, кому це невигідно? Світова громадськість ще раз наочно переконалася, яка насправді «свобода слова» в залежній Україні. Інші ЗМІ (буржуазно-колоніальні, приватні) взагалі промовчали про «круглий стіл» і презентацію книги. Унікальна міжнародна праця завершується статтею Герта Вайскирхена. Він багато років був депутатом бундестагу від СДПН, керівником її парламентської фракції, у 2005 р. — віце-президентом ПАРЄ, донедавна — представником діючого голови ОБСЄ. Ця досвідчена людина запитує себе і нас: «Що ми можемо протиставити правому радикалізму?» До неї варто прислухатися усім, кого не полишив здоровий глузд, сумління і гідність. Чому б’є тривогу з приводу нацизму прогресивна світова громадськість? Бо він активізується повсюдно. Активісти «Золотої зірки» в Греції здійснюють напади на іммігрантів. «Національний фронт» у Франції здобув 18% голосів у першому турі президентських виборів. Партія «Йоббик» в Угорщині стає правлячою завдяки антисемітизму і ромофобії. Посилюється вплив нащадків Муссоліні в Італії. Терористи із націонал-соціалістичних осередків, що довгий час безкарно вбивали турків і греків у Німеччині, намагаються вийти з підпілля. Близько 17% громадян у Нідерландах і понад 70% у Польщі вважають, що євреї здобувають вигоду зі страждань своїх предків у часи нацизму, близько третини — визнають існування природної ієрархії міжетнічних стосунків. Вірус ворожнечі все більше вражає західне суспільство. Дослідники стурбовано пишуть, що триєдність «авторитаризму, соціального домінування і відмови від етнічного і соціально-культурного багатоманіття» зміцнює зростаючу тут анонімність і безпомічність особи, живить нетерпимість, забобони, дискримінацію. Ультраправі переймають фашистські догми, ідейні й моральні збочення. Тому повсюдно потрібні рішучі зусилля для захисту європейських цінностей, демократії і громадянського суспільства. Документи і матеріали такого незвичного і сміливого видання, якою є «Біла книга нацизму», слід вивчати, аналізувати, а головне — враховувати. Адже всі ми проти сповзання Вітчизни у прірву, до якої може призвести подальша ескалація неоголошеної війни проти власного народу, розпочатої капіталістами та їхніми нацистськими прислужниками. Україна не повинна стати багаттям фашистського реваншу на континенті — така воля десятків мільйонів терплячих мовчазних трудящих. Їм, а не вуличним самозванцям, вирішувати долю майбутнього країни. Цьому вчить і «чорна» книга про нацизм, названа чомусь «білою». Кравчуківська демагогія — лукава і скороминуща. Навіювані ним ілюзії швидко розвіються. Об’єктивна ж хода суспільного розвитку до соціалістичного прийдешнього України — невідворотна і нездоланна. ›››

27.№13  02/03/14 16:47  Думки вголос Трикутник інтриг
Куди поділася Вікторія Нуланд? Без неї «майдан» страждає від нестачі глюкози, а лідери ›››

28.№13  02/03/14 16:46  Позиція Олександр ГОЛУБ: Країні потрібна повна зміна політичної системи, а не півзахід у вигляді повернення
Потрібно проводити референдум не щодо повернення до Конституції 2004 року ›››

29.№13  02/03/14 16:45  Актуальне інтерв’ю Олександр БУЛАВІН: Україна або стане федеративною країною, або розвалиться
Сьогодні багато експертів відзначають: навіть якщо політичну кризу вдасться погасити ›››

30.№12  27/02/14 22:48  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Україну позбавили суверенітету
›››

31.№12  27/02/14 22:47  Правду кажучи Експерт: Прирівнювання ідей федералізації до сепаратизму хибне
Через відсутність роз’яснювальної роботи щодо питання федералізації в Україні цю ідею помилково порівнюють із сепаратизмом, який веде до розколу держави. Про це під час прес-конференції в інформаційному агентстві ГолосUA заявив керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов. За його словами, саме поняття федералізація в нас співвідноситься зі стереотипом розвалу держави, однак ця думка хибна. «Нині у світі існує 25 держав з федеративним устроєм. Більше того, 80% світового ВВП припадає на частку цих держав, що свідчить про їх успішність, а отже — і про перспективність ідеї федералізації», — відзначив А. Золотарьов. При цьому, підкреслив експерт, в Україні федералізацію продовжують помилково співвідносити із сепаратизмом. «Якщо ми будемо сьогодні відкидати цю ідею (федералізації. – Ред.), то невдовзі це відбудеться явочним порядком. Наприклад, уже зараз на Західній Україні відбувається процес створення паралельних органів влади, відмова від сплати податків Центру. Ці явища дуже небезпечні, якщо не підкріплені законом. Федералізація ж узаконить децентралізацію влади в регіонах», — підкреслив А. Золотарьов. На його думку, у сформованій непростій ситуації в Україні краще прискорити процес федералізації, хоча він буде далекий від досконалого, ніж чекати громадянської війни. За його словами, те, що здавалося нереальним і неможливим кілька років тому (ідея федералізації. – Ред.), сьогодні вже де-факто є очевидним. «У сформованій ситуації краще погана федералізація, ніж добра громадянська війна з подальшим розпадом України на частини», — підкреслив А. Золотарьов. Експерт також відзначив: зміни в державному устрої потрібно проводити практично в режимі авралу. «Гадаю, що у зв’язку з нинішньою ситуацією в країні у нас немає навіть 2—4 років на те, щоб перейти до федералізації. І доведеться аврально формувати місцеві бюджети, місцеві органи самоврядування тощо», — заявив А. Золотарьов. ›››

32.№12  27/02/14 22:45  Брудні ігри «Стигматизація» Булатова
Майдан перетворився на аномальну зону. Дедалі більше активістів ›››

33.№11  15/02/14 23:46  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Заборона на референдум обертається катастрофою
Швейцарці під час референдуму проголосували за скасування угоди з Євросоюзом про свободу пересування. Голоси розділилися майже порівну, при цьому в сільських районах висловилися за введення імміграційних квот, тоді як міста виступили проти них. Пропозиція про обмеження такої свободи пересування була висунута Швейцарською народною партією, на думку якої імміграція підриває національні підвалини. Партія пропонує ввести жорсткі квоти на іноземних робітників, повідомляють «Подробности». Нагадаємо: Комуністична партія України не­одноразово заявляла, що всі найважливіші для народу питання повинні вирішуватися на референдумах. «Наше завдання — повернути країну народові України, щоб найважливіші питання, які стосуються доль мільйонів людей, питання, котрі визначають майбутнє, долю майбутніх поколінь, серед них і питання інтеграції в міжнародні структури, вирішувалися лише прямим волевиявленням народу через референдуми», — переконаний лідер КПУ Петро Симоненко. У зв’язку з цим Компартія наполягає на необхідності проведення Всеукраїнського референдуму з питання інтеграції країни в Митний або Європейський союз. «Із самого початку ми, комуністи, попереджали: відмова від демократичних механізмів вирішення суспільних конфліктів, заборона на проведення Всеукраїнського референдуму, організована владою разом із так званою опозицією, може обернутися катастрофою», — підкреслює Петро Симоненко. У сформованій ситуації, на думку лідера комуністів, одним із конкретних кроків щодо врегулювання політичної кризи є проведення Всеукраїнського референдуму з питання визначення курсу зовнішньоекономічної інтеграції країни. ›››

34.№11  15/02/14 23:45  Думки вголос Війна за хартленд
Хтось іще сумнівається в тому, що масові безпорядки в Києві, називані «революцією» ›››

35.№11  15/02/14 23:42  Актуальне інтерв’ю За сценаріями «арабської весни»
То згасаючи, то спалахуючи з новою силою ›››

36.№11  15/02/14 23:12  Провокатори — нон грата!
Український уряд повинен заборонити в’їзд у країну таким політикам ›››

37.№10  15/02/14 22:47  Перехід до парламентської республіки дозволить Україні нормально розвиватися
«Ліквідація посади президента ›››

38.№10  15/02/14 22:45  Принципово Захід хоче міняти осіб у владі, не змінюючи суть системи
Вашингтон та Брюссель лобіюють новий олігархічний консенсус, мета якого — замінити «поганих» ›››

39.№10  15/02/14 22:44  «Євромайдан»: приреченість на поразку
Більше двох місяців Україна перебуває у стані глибокої й гострої суспільно-політичної кризи. Ми балансуємо на межі безжалісної війни всіх проти всіх, у якій не буде перемог і переможців. Таким виявився підсумок боротьби українських олігархічних кланів, які планомірно руйнували нашу країну всі останні роки, за владу й власність. Український олігархат і міжнародний капітал ведуть постійну інформаційну війну проти українського народу. Через підконтрольні ЗМІ вони цілеспрямовано зрощували в суспільній свідомості ксенофобію й нетерпимість. Великий капітал надавав потужну підтримку ультраправим неонацистським і неофашистським угрупованням. Олігархічний режим чинив перешкоди для вільного волевиявлення громадян. Мантрами про демократію приховував тотальні фальсифікації виборів на всіх рівнях. Блокував будь-які спроби демократичним шляхом, через референдум визначити курс розвитку країни. У підсумку ворогуючі олігархічні клани зуміли направити енергію народного протесту в руйнівне русло громадянського протистояння. Під загрозою виявилися не лише стабільність національної економіки й громадянський мир, а й суверенітет, територіальна цілісність Української держави. Об’єктивні передумови соціального вибуху Різномасті політики й експерти ведуть дискусії про передумови хвилі протестів, які охопили Україну. З точки зору комуністів, ситуація очевидна: олігархо-монополістичний капіталізм в Україні вичерпав себе. Ніякі зміни політичних вождів та олігархічних еліт, проваджувані в умовах фасадної буржуазної демократії, не можуть гарантувати майбутнього для нашої країни. Всі ці «театральні» перестановки зведуться лише до чергової хвилі переділу власності. За всіма ознаками, олігархічний режим виявився кінцевим пунктом, «вінцем еволюції» капіталізму в Україні. У національній економіці оформилося безроздільне домінування великого сировинного й лихварського капіталу. Державна політика перетворилася на банальний перерозподіл і «розпилювання» бюджетних коштів між олігархічними кланами. Уряд щедрою рукою роздавав олігархам кредити й пільги, брав на себе зобов’язання щодо їх позик перед іноземними банками. Тендери на держзакупівлі перетворилися на «годівницю» для бізнесу. На приватизаційних аукціонах, виписаних під одного учасника, за безцінь розпродавалися залишки держвласності. На користь олігархів почали вилучатися кошти з бюджетів територіальних громад. Коштів і можливостей для розвит­ку у вітчизняної економіки просто не залишилося. Закономірним підсумком засилля олігархів стала чергова хвиля економічної кризи. Почалися масштабні зупинення підприємств машинобудування, металургійної, хімічної, легкої й харчової промисловості. Реальний сектор вітчизняної економіки знову відкинутий на рівень 2004 р. Знову з’явилися «триденні» робочі тижні, скоротилися трудові доходи, зросло безробіття, почала накопичуватися заборгованість із зарплат. Трудящі знову змушені не жити, а виживати. Під сурдинку розмов про подолання кризи й нову «хвилю» ліберальних реформувань олігархічний режим розгорнув широкомасштабний наступ на соціальні права. Так звані соціальні реформи погіршили становище всіх без винятку трудящих класів. Пенсійна «реформа», підвищення цін і тарифів, урізування соціальних виплат малозабезпеченим та соціально незахищеним категоріям громадян — усе це подавалося як виправданий антикризовий крок. Водночас режим узявся за демонтаж залишків соціальної інфраструктури, яка збереглася в Україні з часів УРСР. Медичні й освітня «реформи» звелися до реорганізації, а фактично до згортання системи державної безплатної освіти й охорони здоров’я. Багато громадян тепер позбавлені найважливіших соціальних послуг. При цьому режим позбавив українських трудящих навіть шансів боротися й відстоювати свої права. Тотальна корупція остаточно роз’їла й зруйнувала судову систему й правоохоронні органи. Дати відсіч зазіханням олігархічного рейдера з допомогою міліції, добитися справедливого покарання для високопоставленого порушника або оспорити рішення чиновника в підконтрольному суді стало неможливо. Особливо це проявилося на місцевому рівні. Трудящі були зведені до становища кріпаків, змушених терпіти свавілля міліції, зносити безкарність «мажорів» і безчинства контролюючих органів. Прагнучи хоч якось легалізувати своє «правління» і компенсувати су­спільне невдоволення, режим традиційно почав загравати із Заходом. За рахунок підписання Угоди про асоціацію з ЄС влада й олігархи розраховували досягнути кількох вигід. Одержати від західних покровителів «прощення всіх гріхів» і право на надексплуатацію трудящих. А разом з тим — гарантувати збереження своїх капіталів, вичавлених з української економіки й захованих у західних офшорах. Саме тому влада й олігархічна опозиція розгорнули масштабну пропагандистську кампанію на підтримку т.зв. євровибору. Нав’язується думка, що єдине завдання моменту — досягнення європейських норм, критеріїв та стандартів. У громадян формувалися й підтримувалися позамежні «єврооптимістичні» очікування: «єврозарплати», «європенсії», «євроосвіта», «євромедицина» — набір цих ідеологічних кліше кочував з одного виступу президента та урядових чиновників в друге. Руйнування ж соціальних гарантій, знищення вітчизняної освіти й медицини пояснювалися єдиним — так у Європі. Але ніхто з європропагандистів не спромігся пред’явити суспільству реалістичний прогноз наслідків асоціації з ЄС для української економіки. Питання майбутнього стратегічних секторів промисловості (авіабудування, ракетобудування, суднобудування, машинобудування, сільського господарства) навіть не обговорювалися. Приховувалася інформація про справжній стан справ у європейській економіці. За бортом дискусій залишилося обговорення проблем ЄС, ситуації в т.зв. периферійних країнах Європи (Греції, Португалії, Іспанії, країнах Східної Європи й республіках Прибалтики) та становище трудящих у цих країнах. Зовнішня й внутрішня політика України були підпорядковані єдиній меті — догодити Брюсселю. Співробітництво з іншими стратегічними партнерами України згорталося. Відносини з Російською Федерацією, як і за Ющенка, й зовсім скотилися до рівня «холодної війни». Незважаючи на прямі втрати для економіки, ворожість нагніталася олігархічними ЗМІ й прозахідними експертами. «Європейський вибір» України й нагнітання конфлікту в українсько-російських відносинах були вигідні насамперед Заходу. Розрахунок США та їхніх європейських союзників зрозумілий. По-перше, не допустити появи потужного альтернативного економічного центру за рахунок зриву відродження єдиного економічного комплексу на пострадянському просторі. По-друге, загальмувати розпочатий процес переозброєння російської армії шляхом розриву коопераційних ланцюжків між російськими та українськими підприємствами ВПК. По-третє, знищити потенціал для нової індустріалізації України з метою перетворення нашої країни на повноцінного гравця на світовій арені. Адже у разі включення України в європейський простір і розриву зв’язків з Росією у високотехнологічних секторів української промисловості просто не буде ринків збуту. Доля української індустрії буде остаточно вирішена. Як це сталося з промисловістю країн Прибалтики та Східної Європи. Нарешті, українська «євроінтеграція» має для брюссельської бюрократії важливий внутрішній політичний ефект. Зараз у європейських країнах посилюються євроскептицизм і відцентрові тенденції. Зростає популярність правих політичних сил — консерваторів та націоналістів. У цьому розумінні «євровибір» України мав стати символом успішності й перспективності ЄС у його нинішньому форматі. Було зрозуміло й те, що Захід намагатиметься досягнути своїх цілей будь-якими шляхами. Якщо Україну не вдасться «втягнути в асоціацію» дипломатичним шантажем і політичним тиском, у хід підуть інші методи. Адже провокування громадянського конфлікту, паралічу влади й глибокого громадянського розколу також дозволять досягнути намічених цілей. Чи варто дивуватися, що Захід так активно включився у внутріукраїнський конфлікт на боці опозиційних радикалів. Розуміючи це, Компартія ініціювала проведення Всеукраїнського референдуму, щоб люди мали можливість через демократичну процедуру народного волевиявлення вільно й відкрито вирішити, коли, з ким і в які союзи Україні вступати. Європейська партія «опозиціонера» Катеринчука засипала суди позовами про заборону референдуму. А влада через підконтрольні суди штампувала рішення, які забороняють проводити референдум. Таким чином влада й так звана опозиція спільними зусиллями «заткнули» народові рота. У черзі кривавих подій про Катеринчука забули — на сцену вийшли інші «герої». Але кров, яка пролилася на бруківках Києва, і на його руках. Неспроможна антинародна соціа­льно-­економічна політика олігархічного режиму, ігнорування базових прав і свобод громадян, відвертий волюнтаризм у зовнішній політиці спровокували потужний соціальний вибух. Відмова від Угоди про асоціацію стала тим маленьким камінчиком, який викликав сходження лавини довго накопичуваного роздратування і соціального невдоволення. Цей крок влади (хоча й найбільш раціональний за весь час правління) позбавив багатьох тих, хто повірив у євроміф, ілюзорної надії й вивів маси на вулиці. Почався «євромайдан». Але навіть цей протестний вибух українські олігархи та їхні західні покровителі зуміли підпорядкувати вирішенню власних завдань і направити в потрібне їм русло. Євромайдан як технологія Євромайдан із самого початку був приречений на крах. Витканий із протиріч та ілюзій, котрий ставить недосяжні цілі, він ідеально підходив як інструмент в руках олігархів. Достатньо звернути увагу на мотиви, які рухали учасниками громадянсько­політичного конфлікту. Основною рушійною силою «революційних» подій були прості люди, які позбулися в капіталістичній Україні можливості жити по­людськи. Це робітники, які втратили роботу й надію її знайти. Молодь, позбавлена перспективи. Інтелігенція, незадоволена катастрофічним падінням культурного рівня. Громадяни, обурені несправедливістю, беззаконням, корупцією й розгулом нових знахабнілих хазяїв і марнотратників, свавіллям режиму, який направо і наліво торгує народним суверенітетом. Проте на чолі протесту виявилися політичні сили, які є співучасниками великого капіталу й винуватцями того жахаючого становища, у якому опинилася наша країна. У цьому й полягає основне протиріччя, котре стало причиною поразки бунтуючих народних мас. Протест, котрий виплеснувся на вулицю взимку 2014 р., за суттю, мав соціалістичний порядок денний — бо розв’язати всі ці гострі проблеми можливо лише в рамках соціалістичної революції. Розуміючи це, великий капітал зробив усе, щоб відвернути увагу мас від цього абсолютно очевидного висновку. Незадоволеній громадськості були підкинені хибні цілі, і вона їх сприйняла, не розпізнавши тотальної брехні, якою «годувала» людей олігархічна пропаганда. Два кити, на яких ґрунтується т.зв. демократичний міф — євроінтеграція та буржуазний парламентаризм, — не витримують ніякої критики. Європа (в уявленнях простих українців — сучасна єврокомуністична утопія) насправді — це світ, у якому фінансові спекулянти розоряють цілі країни й регіони. Це місце, де прості робітники, які продали свою працю в кредит на десятки років вперед, втрачають останні засоби до існування. Економічний занепад і відродження правоекстремістських течій — ось що бачить сьогодні в Європі неупереджений спостерігач. Але люди, які вийшли на «євромайдан», не розпізнали цієї підміни. Українське суспільство прокинулося, але спросоння не змогло зрозуміти, хто ж насправді його ворог. І за це вся країна буде змушена заплатити дорогу ціну. Громадяни­бунтівники виявилися між молотом і ковадлом правлячого режиму та опальних олігархів, які вирішили використати енергію мас для влаштування чергового «революційного» переділу. Стара націонал­буржуазна опозиційна трійка — «Батьківщина», УДАР і навіть фашиствуюча «Свобода» — виявилася поганим поводирем для бунтівної вулиці. Вони дуже тісно пов’язані з режимом та олігархією, надто вороже й зневажливо ставляться до людей, на яких спираються, добиваючись своїх цілей. Приховати це неможливо. Протест за розкладом — виступ перед юрбою, вечеря в ресторані, а потім, за настроєм, п’яний дебош — це не те, чого хотіли протестуючі. Тому як «нові лідери» їм були запропоновані праві радикали, неонацисти, які вже не таїлися, підлещуючись до західних спонсорів. Після того як неспроможність націонал­ліберальної ілюзії стала очевидною, капітал зробив нову спробу загорнути соціалістичний за суттю протест в обгортку т.зв. національної революції. Неонацисти виявилися найефективнішим знаряддям контролю над бунтівним натовпом. По суті, «євромайдан» у подвійному оточенні — «Беркута» та нацистів. І саме нацисти, які силою не дають протестуючим відхилитися від нав’язаного капіталом порядку денного, — голов­на загроза для тих демократичних вимог, які дедалі слабкіше лунають на майдані. Народний протест став складовою частиною в технології олігархічного перевороту. Багато «експертів» намагаються нав’язати нам думку про хаотичність того, що відбувається. Але це далеко не так. На даному етапі «євромайдан» — це технологія, яка вже неодноразово у вигляді «кольорових революцій» використовувалася для руйнування законності й стабільності в багатьох країнах. Кінцевою метою цієї технології, яку не усвідомлюють учасники протесту, є не задоволення їхніх політичних, соціальних, економічних інте­ресів, а підрив української суверенної державності, руйнування й знищення національного економічного потенціалу й перерозподіл національних ресурсів на користь транснаціонального, у першу чергу євроатлантичного капіталу. Першим симптомом, котрий вказує на технологічність нинішньої протестної хвилі, стала участь в організації масових акцій усього спект­ру т.зв. недержавних громадських організацій. Практично всі НГО давно утримуються західними урядами й глобальним капіталом. Не можна приховати той факт, що представники так званого автомайдану неодноразово зустрічалися із членами дипмісії США в Україні й одержували від американських дипломатів запевняння в готовності надати «автомайдану» всю необхідну політичну й юридичну підтримку. На першому етапі НГО зіграли роль «ідеологів» протесту: тиражувалися «потрібні» новини, нав’язувався порядок денний й інформаційні приводи для радикалізації протестних настроїв. Ці «інтелектуальні» співтовариства стали джерелом генерування сценаріїв «війни до останнього патрона». Саме тому спроба законодавчо обмежити їхню діяльність на території України викликала істеричну реакцію прозахідних політиків і т.зв. експертів. Відмітною особливістю стало також використання технології створення мережних співтовариств (насамперед «Фейсбук») для впливу на масову свідомість молоді та інтелігенції. За практично цілковитої відсутності активності держави в цій сфері соціальні мережі стали абсолютно неконтрольованим ресурсом пропаганди й провокацій, які тільки здаються спонтанними проявами соціального протесту. Не менш показова позиція церков західного обряду й окремих українських «розкольницьких» церков, представники яких неодноразово виступали із провокаційними заявами. Вони пробуджували у своїх парафіянах і «освячували» прагнення до непокори владі, посилення ксенофобських настроїв і перешкоджали початку політичного діалогу в країні. Представники західних церков та «розкольницьких» організацій неодноразово дозволяли собі заклики до початку збройного конфлікту й ескалації насильства. Включення церковних ієрархів у громадянський конфлікт на боці однієї сторони призвело до радикалізації протистояння, надавши подіям видимості «священної війни». Основну ж скрипку в протесаному середовищі грають неонацистські й націоналістичні організації. Прапор ксенофобії й русофобії був піднятий над «євромайданом» у перші ж дні. Представники всіх інших політичних течій були насильно витіснені за межі протесту й проголошені ворогами, агентами режиму. Таким чином протестуючі втратили права вільного самовизначення й впливу на характер протесту й вимог до влади. На першому етапі — анархічний, на другому — націонал­ліберальний, на третьому — націонал­екстремістський майдан ні на йоту не зрушив у політичних вимогах. «Євроінтеграція — тут і зараз». «Скинення влади — негайно». «Прощення для бойовиків — назавжди». Чи це не доказ технології? Саме профашистські й націоналістичні організації стали постачальниками бойовиків, руками яких мирний протест був перетворений на масові безпорядки. Тепер ці «бойовики» фактично встановили свій диктат над поміркованими опозиційними лідерами, диктуючи порядок денний подальшого руйнування української державності й визначаючи фашизацію протестних настроїв. Українська націонал­ліберальна опозиція вже не при ділі. Ні Кличка, ні Яценюка, ні Тягнибока не визнають як лідерів протесту. Сьогодні цим політикам доводиться підігравати викрикуючим із майданного натовпу екстремістам, які виконують вказівки жадаючих влади олігархічних кланів та їхніх іноземних покровителів. Те, що майданна технологія спрямована проти української суверенної державності, не викликає ніяких сумнівів. Вояжі «десантів з майдану» для силових захоплень держадміністрацій, проголошення «народних рад», блокування роботи судів, міністерств, відомств, заклики до зриву податкових надходжень і виплат заробітної плати — такий інструментарій прибічників «нового українського порядку». У результаті вуличних заворушень в Україні руйнується система влади, не діють закони, все вирішує грубе насильство. На передній план висуваються «нові лідери» з темним минулим, яким не звикати ловити рибу в каламутній воді. Чи можливо в таких умовах провести демократичні вибори, хай навіть і в розумінні лицемірних лібералів? Ні. І це шлях до встановлення нового олігархічного порядку. Чи буде він вбраний у парламентсько­президентську, а чи в будь­яку іншу одежину, — неважливо. Зусиллями так званих НГО й неонацистських формувань актуалізувалася тема розколу країни. Критикуючи «надцентралізацію», демагоги та провокатори насправді говорять не про розвиток самоврядування, а про зняття обмежень для місцевих напівкримінальних кланів, які грабують громади. Саме з подачі неонацистських екстремістів в Україні почали формуватися паралельні структури влади, воєнізовані «народні дружини», які легко направлять своє насильство проти простих громадян. Україна в період неофеодальної роздробленості, Україна, яка не зможе чинити опір розгарбуванню, — це саме те, що необхідно агонізуючому глобальному капіталізму. Сценарій, який розгортається в Україні, відбувається за цілковитого сприяння й підтримки західних політиків. Відвідування «євромайдану» представниками держдепартаменту США, європарламентарями надихнули «опозиційних» лідерів на ескалацію протистояння. Західні політики дедалі частіше говорять про необхідність примирення. Але це означає тільки те, що «процес уже пішов»: позиції державної влади ослаблені, бойовики вийшли на панівні висоти, економіка України дестабілізована й залежна від благовоління кредиторів, які демонструють готовність «підтримати» Україну. Хоча зовсім недавно їм цього «бідність не дозволяла». Криза й позиція комуністів Комуністи України зробили все можливе, щоб запобігти новому олігархічному перевороту, який відкине українське суспільство далеко назад. Навіть не маючи можливості пробитися через екстремістське оточення, КПУ докладала всіх зусиль, аби запобігти кривавій бойні, яку олігархічні ляльковики приготували для України. Ми не є союзниками правлячого режиму, як це намагаються подати наші супротивники. Але в даній ситуації провокатори, котрі зневажають українську державність і закон, для нас — великі вороги. Спостерігати за тим, як на хвилі народних виступів піднімає голову неонацизм, КПУ не буде ніколи. Ми ніколи не станемо по один бік з неонацистами. І прийняття в парламенті антифашистських законів показує — ми свого добилися, співробітництво з Партією регіонів було виправданим. Те, що майдан не став місцем для відкритої політичної дискусії, для кристалізації істинного, соціалістичного порядку денного суспільних реформувань, зовсім не означає, що цей порядок денний відкинутий. Зимові заворушення — лише перша фаза українського пробудження. Нарешті дана відповідь на запитання, яким уже давно переймаються українські соціологи, а саме: чи готові громадяни до масових виступів проти режиму, який зневажає їхні права? Йдеться не лише про кількість людей, котрі вийшли на вулицю, а й про те, що суспільство здебільшого підтримало відкриту й активну форму протесту й боротьби. В Україні стало набагато менше людей, які прагнуть до взаєморозуміння будь що. Так, націоналістичний майдан розколов нашу країну. Але точнісінько так країну відтворить майдан соціалістичний. Це саме той порядок денний, який, на відміну від «національної революції», може стати об’єднуючим для всіх трудящих у всіх регіонах. В основі народного обурення — незадоволення рабським і незахищеним становищем у політиці, у праці, у повсякденному житті. Вирішити ці питання в рамках ринку й капіталізму не можна. Винні не українські політики: яценюки, клички, азарови та іже з ними. Вони приречені бути політиканами й найманцями олігархів. І ті, хто прийде за ними, чинитимуть так же. Навіть гірше, якщо це будуть неонацисти. Це політика з безліччю облич і гнилою суттю. Хоч чим би закінчилися нинішні виступи, вони нічого істотно не змінять. Якщо переможе націоналістична «опозиція», яка цинічно використовує народне обурення, це призведе до олігархічної окупації вже парламентсько­президентської республіки й подорожчання життя для трудящих. Бо сенс економічної політики — брати під потреби великого капіталу кредити у МВФ, доки це можливо, а потім перекласти весь тягар на населення. Якщо «євромайдан» закінчиться крахом, олігархи «партії влади» збережуть свій вплив і продовжать брати кредити по всьому світу — у Росії, Китаї, США. І це знову призведе до подорожчання життя. Та ж ситуація в результаті «компромісу». Комуністи співчувають трудящим, які вийшли на вулицю, але закликають позбутися ілюзій і не дозволяти використовувати себе для ігрищ великого капіталу. Зараз багато говорять про зміну системи. І це абсолютно правильно. Але якщо буржуазія у владі й опозиції розуміє це як зміни у складі й розсаджуванні українського олігархату, то КПУ говорить про зміну системи в щирому розумінні слова. Знаючи про неминучість соціалістичного повороту, партія безперервно працює над програмою соціалістичних реформувань. Однак уже зараз КПУ докладатиме усіх зусиль до створення умов для успішного здійснення істинно народної революції — революції, здійсненої народом і в інтересах народу. У сфері захисту прав народу КПУ наполягатиме на зламі репресивної силової системи, яка включає не лише напівлегальні спецпідрозділи, а й тіньову, корупційну діяльність силовиків і підлеглих олігархам судів. Зокрема, КПУ виступає з ініціативою ввести в законодавство положення про кримінальну відповідальність за змушування співробітників правоохоронних органів виконувати протиправні дії, а не просто прикриватися положеннями паралізованої буржуазної конституції. КПУ пропонує перейти й до прямих виборів суддів населенням. У сфері зміцнення статусу народу як єдиного джерела влади доповнити законодавство про референдум законом про плебісцити — консультативні референдуми зі спрощеною процедурою проведення. Для комуністів плебісцити й референдуми — це не популістські загравання з юрбою, а інструмент класової й політичної освіти народних мас. Чим більше плебісцитів, тим більше дискусій і обговорення гострих питань. Більше бажання розібратися в істинному  підґрунті того, що відбувається. Активні, свідомі й відповідальні громадяни, які не дають себе обдурити, — ось хто є справжніми союзниками комуністів. В економічній сфері необхідно вивести країну із кредитного «зашморгу» і перейти до реалізації політики примусового реінвестування й розвитку державного сектору, у першу чергу щодо стратегічно важливих галузей. Ситуацію вимивання коштів з галузей та їх виведення із країни треба негайно виправляти. Час припинити позичати гроші — слід перехоплювати їх на шляху в офшори. У політичному розумінні, враховуючи план олігархічного перевороту, для КПУ важливо зберегти свій вплив у політичному житті країни. Зусиллями експертів просувається теза про ключове значення розподілу владних повноважень між виконавчою й законодавчою владою, яка перебуває під контролем олігархії. На даному етапі для комуністів — це пусті розмови. Головне — не розподіл повноважень, а прозора й легітимна процедура формування органів влади. Ми очікуємо, що великий капітал намагатиметься змінити систему виборів, шукаючи способи посилити мажоритарну, корумповану складову. Як і раніше, комуністи відстоюватимуть збереження пропорційної системи виборів. В умовах панування олігархії в процесі реформи політичної й конституційної системи для комуністів також принципово важливо: — зберегти законодавчу функцію лише за ВР; — не допустити спрощення процедури розпуску парламенту; — виключити корупційну мажоритарну складову; — не допустити посилення адміністративно­судового тиску на депутатів. На цих підставах ми готові йти на компроміси. В умовах капіталізму це не має принципового значення. Адже все це суть прикриття для олігархічної змови й не має жодного відношення до народовладдя. Але, навіть вступаючи в переговори з питань конституційних реформувань, КПУ буде наполегливо пропонувати відмовитися від президентської форми правління, яка є інструментом встановлення крайньої форми диктатури олігархії. Саме в цьому — разом з посиленням можливостей громад — ми бачимо умови для переходу до радянської, соціалістичної форми народовладдя. Всупереч зусиллям антикомуністів, під шумок воюючих з пам’ятниками Леніну, Комуністична партія залишається бойовим загоном соціалістичної революції. Працювати з людьми, над розв’язанням їхніх проблем. Шукати надійних політичних і громадських партнерів. Будувати дієві організаційні структури, здатні запобігти провокаціям, — це саме те, на чому зосередить роботу КПУ. ›››

40.№9  08/02/14 22:48  З перших вуст Петро СИМОНЕНКО: Вирішальне слово — за народом
Шановні громадяни України! ›››

Статті з 1 по 40 з 653

Архів номерів

у цьому місяці: 0

Hot News

Nato
Україна проти НАТО ›››

Передплата

Передплатити наше видання через Інтернет можна на сайті ДП «Преса» www.presa.ua за допомогою сервісу «Передплата On-line»

Додай Нас

Натискай (Ctrl+D) чи

BONUS-News

31/01 13:48 
Пётр СИМОНЕНКО: КПУ предлагает план, который даст возможность выйти из ситуации мирным путем
Вот уже неделю центр Киева живет в осадном положении. Коктейли Молотова, горящие покрышки и люди в противогазах стали, к сожалению, новой визитной карточкой столицы. И завершения силового сценария пока что не видно ›››

31/01 13:46 
МЫ ПОМНИМ! ДЕНЬ ПАМЯТИ ЖЕРТВ НАЦИЗМА!
27 января по решению Генеральной Ассамблеи ООН во всем мире отмечают Международный день памяти жертв Холокоста, или День памяти жертв нацизма ›››

31/01 13:37 
В КАКУЮ ЕВРОПУ НАС ТЯНЕТ ОППОЗИЦИЯ
Украина славится майданами. На этот раз евро. Такого грандиозного обмана Украина еще не знала. Сотни тысяч людей выведены на площади с мечтою немедленного обретения европейских стандартов жизни ›››

26/11 13:34 
Нужны ли народу Украины Европейские стандарты бытия?
Другими словами, надо ли народу Украины вступать в Европейский союз, НАТО и другие западные евро-американские союзы? Ответ был бы прост, если бы украинский народ, был един и жил бы по единым законам, как это было в советское время ›››

26/11 13:31 
Кто заказал запрет Компартии Украины ? Или очередной заказ партии власти ?
Группа в составе экс-депутата Ю.Кармазина, нардепа от УДАРА Э.Гурвиц, лидера «Братство» Д. Корчинского и автора бандеровских песен А. Мухарского предложили провести референдум о полном запрете Компартии Украины ›››

Популярні

Кандидаты в народные депу...(28320)
Про Голодомор 1932 – 1933...(23265)
ЗЕМЕЛЬНЫЙ ПАЙ ИМЕЙ, но и ...(21615)
135 пыток, применяемых го...(18615)
Голод в Украине 1932-1933...(17343)
СТОМАТОЛОГ ВАСИЛИЙ НАГУРН...(16239)
"В ногах правда есть!", -...(15628)
Разрушающие умы(12379)
"Корреспондент": Почему ф...(11560)
Пётр СИМОНЕНКО: Программн...(11100)
ПРЕСТУПЛЕНИЕ БЕЗ НАКАЗАН...(10368)
"Чернобыль: последние 56 ...(9886)
ТЕНИ НА ЧЕРНОЙ МАНТИИ(9097)
Новый фашизм США(9058)
Бессмертный Каменяр(9029)
Тотальное йодирование: по...(8983)
Коммунисты внесли закон о...(8830)
Чисто милицейское убийство(8805)
ЛЬГОТЫ ВДОВАМ(8518)
Грузия времен Саакашвили(8060)

Наш банер

Газета "Комуніст"

Посилання

Газета Советская Россия
Газета Правда
ЦЕНТР политического ...

Погода

Підтримка



Рейтинг@Mail.ru
 
 ©2005-2014  Газета "Комуніст"
Про Нас | Передплата на друковане видання | Мапа сайту | Правила | Зворотній зв'язок | стрічка новин